21-04-2020

БІБЛІОТЕКА - НАУКОВЦЯМ

 

ЗАРУЧНИКИ ВИБОРУ: SCOPUS ЧИ WEB OF SCIENCE

Як розібратися в усіх особливостях баз даних Scopus і Web of Science та обрати найкращу для індексації Вашої наукової статті?

У кожного вченого періодично постає важливе питання: в якій базі даних опублікувати свою наукову роботу? І починається вибір найкращої платформи та журналу, які ідеально підійдуть для їхнього напряму. Втішає те, що у законодавчих вимогах до публікацій, кількість міжнародних баз даних звузили до двох: Scopus та Web of Science (WoS). Ці два мегамасштабні бібліографічні сервіси індексують величезну кількість наукових видань з різних галузей науки. І потрібно визнати, що це неоцінені джерела дослідницьких робіт, які допомагають вченим шукати необхідну інформацію, знайомитися з роботами колег, налагоджувати взаємозв’язки.

Докладніше

 

Цінності та репутація

База даних Web of Science обирає дуже клопітливий підхід до відбору наукових журналів та досліджень, а також забезпечує важчий та довший процес рецензування, що зумовлює менше шансів на індексацію. Розробники цієї платформи направляють свої сили та увагу на ретельний збір, перевірку та підтримку досліджень дійсно світового значення. Без актуального, важливого та новітнього відкриття потрапити на сторінки журналів з високим імпакт-фактором буде важко.

На відміну від WoS, Scopus постійно перебуває на хвилі тенденцій, створює нові інструменти для своїх користувачів, має широкий функціонал профілю автора, публікує більше праць, активно розширює свою базу наукових журналів і статей та частіше влаштовує оновлення сервісу.

Scopus зосереджений на тому, щоб охоплювати та висвітлювати більший діапазон наукових джерел, коли Web of Science – забезпечити глибше цитування.

 

Профіль вченого

У кожній базі даних розроблений дійсно зручний та інтуїтивно зрозумілий профіль автора, який той може вільно використовувати для своїх цілей.

Scopus – це безкоштовні посилання на повнотекстові роботи та бібліографію, інструменти пошуку, що уточнюють запити, допомагають знаходити веб-сторінки, інформацію про інших вчених, сайти ЗВО тощо.

Web o Science – це інструменти ідентифікації вченого, посилання на повні тексти, архів (з 1840 року). Автор може використати цитований пошук, переходити по літературі, обирати період часу, дисципліни. Лише нещодавно Web of Science удосконалив профіль автора та розробив для нього додаткові можливості, одні з яких є пошук серед статей, що входять у Web of Science Core Collection та враховуння цитування з бази даних Emergine Sources Citation Index (ESCI).

Обидві платформи надають графічні дані для аналітичного розбору своєї діяльності, колег, вишу.

 

Ризики припинення індексації статті

Ці бібліографічні платформи працюють над ретельною перевіркою якості журналів, тому висувають серйозні вимоги до видань, а ті, в свою чергу, до статей, які публікують на своїх сторінках. Таким чином, відбувається чітке врегулювання стандартів наукових публікацій, яке гарантує дотримання науково-публікаційної етики, академічної доброчесності та репутаційних моментів.

Щороку Scopus та Web of Science проводить перевірку журналів, і у разі виявлення нетипової поведінки (надто велика публікаційна активність, високі показники плагіату чи самоцитування у роботах, швидкий процес рецензування, погані відгуки про журнал тощо), реагують попередженням і, якщо журнал й надалі веде себе нетипово, припиняють його індексацію.

У Scopus працює експертна рада «CSAB» та система «Radar», які слідкують за усіма діями журналів та виявляють їхню недоброчесність. Scopus 3 рази на рік проводить виключення видань, і їхня кількість може досягати кілька сотень. У Web of Science цей процес не такий частий та масовий, але так само ведеться серйозний моніторинг та постійний перегляд усіх журналів.Опублікувавшись у WoS, шанс на припинення індексації Вашої статті, у разі виключення видання, який не виконує вимог бази даних, буде меншим, ніж у Scopus. Тому, перш ніж обрати журнал, потрібно ретельно його проаналізувати, щоб опублікувавши там свою роботу, він не «вилетів» через якийсь час.

 

Вартість та швидкість публікації

Scopus та Web of Science – це комерційні проєкти, тому кожен науковий журнал, який входить в них веде свою редакційно-ціноутворюючу політику. Більшість наукових видань запитують у вченого публікаційний внесок, і майже на кожному сайті журналів обох платформ є інформація з приводу цього. Інколи видання не оприлюднюють ці дані, але, коли подаєш статтю через «Submission system», то розділ про здійснення оплати з’являється. Ще один випадок, з яким можуть зіштовхуватися вчені – це, коли «безоплатний» журнал може виставити рахунок по факту рецензування.

Потрібно бути готовим, що видання, що входить у WoS та має високий імпакт-фактор буде пред’являти високу вартість публікаційних зборів, бо забезпечує ретельний експертний розгляд статті висококваліфікованими рецензентами.

На прикладі журналів Elsevier  відкритого та гібридного типу можна подивитися ціни на публікаційні внески без урахування податків.

Беззаперечно, в Scopus і Web of Science є журнали, в яких публікують статті безоплатно, але процес перемовин з редакцією, рецензування може бути складнішим та затягнутим (кілька років) через велику чергу, виникнення проблем з якістю дослідження, перекладом та структуруванням статті, оформленням документів тощо.

 

Публікаційний період

Публікаційний період у кожній базі даних триває по-різному, і це залежить від багатьох факторів (рівень журналу, якість і новітність дослідження, його технічне оформлення, черга на публікацію). Якщо автор хоче публікуватися самостійно, тоді, загалом, термін буде наступним: Scopus: від 9 місяців до 2 років; Web of Science: від 1 року. Але, якщо вчений звертається до y науково-публікаційної компанії, тоді стаття отримує індексацію раніше: Scopus: від 3 до 8 місяців; Web of Science: близько 7-10 місяців.

Обидві бази даних – це цінні джерела для реалізації діяльності кожного вченого, і, відповідаючи собі на питання, де публікуватися, апелюйте до своїх наукових задач, враховуючи власні пріоритети: якість, швидкість, гарантію, вартість, перспективу тощо.

Але було б добре, щоб вчений, після завершення своїх досліджень, задавав собі інші питаннями: що зараз актуально у моїй галузі, що мені досліджувати далі, як мій інтелектуальний потенціал може бути корисним моїй державі, людям, світу. Бо саме праця науковців забезпечує відкриття, які допомагають виявляти, зупиняти нові загрози і розкривати актуальні ідеї, тенденції сьогодення. А головний біль, яку базу даних та журнал обрати для публікації, можна залишити професіоналам у науково-публікаційній сфері, бо це вже їхня першочергова задача та пріоритет.

 

Автор: Тетяна Журкович - шеф-редактор наукового журналу «Наука та метрика».



19-04-2020

ЦІКАВО ЗНАТИ

 

ВИЗНАЧНІ ДОСЛІДНИКИ, ЯКІ СТОЯЛИ У ВИТОКАХ НАУКОМЕТРІЇ 

З незапам’ятних часів філософи прагнули осягнути буття та знайти відповіді на актуальні питання того часу. Лише в XVII ст. наука починає стрімко розвиватися та знаходити форму вираження, росте кількість вчених, які досліджують заради науки та просвітницької місії, виникає можливість доступу до інформації та її обміну.

У XVIII ст. цілі науки змінюють свій вектор. Дослідження починають проводитися на «замовлення» країни та суспільства. Згодом на початку ХХ ст. відбувається активне зростання кількості наукових журналів, яких налічувалося до 1000 найменувань. Вчені посилюють свої пошуки в різних сферах, зумовлюють збільшення наукової інформації та сприяють появі нового завдання – винайти спосіб аналізувати та структурувати результати досліджень.

ХХ-XXI ст. - період активних напрацювань вчених, які шукали рішення вищезазначеного завдання та вносили свої пропозиції щодо дослідження інформаційного потоку, його продуктивності та підрахунку. Далі ми розкажемо про найвизначніших дослідників, які зробили великий внесок у розвиток сфери науки та наукометрії.

Докладніше

 

Альфред Джеймс Лотка. Американський вчений, фізіохімік та математик у 1926 р. запровадив закон розподілу кількості статей відповідно до авторів, який звучить так: кількість вчених, які напишуть «n» робіт, дорівнює загальній кількості авторів, поділених на «n2». Як відомо, значна кількість вчених публікує помірну кількість статей, але також існують одиниці науковців, які продукують безліч важливих робіт. Згодом закон Лотки мав підтвердження на значній кількості впорядкованих однотипних елементів.

 

Самуель Клемент Бредфорд. Англійський вчений, хімік та бібліограф в 1934 р. відкрив емпіричний закон, який ґрунтується на розташуванні журналів в порядку зменшення кількості опублікованих в них статей, які досліджують певну проблему. Ці видання поділялися на 3 частини з однаковою кількістю статей в кожній частині на задану тему.

 

Юджин Гарфілд. Вчений, лінгвіст з Америки у своїй статті «Citation indexes for science (SCI)» в 1955 р. досліджував індекс наукового цитування, що спричинило появу першого рейтингу журналів. Це вважається початком існування сучасних індексів цитування. А у 1960 році у Сполучних Штатах Америки Гарфілд створив Інститут наукової інформації та «Science Citation Index», принципи якого стають визначальними для інших показників цитувань, що з часом призводить до створення в 1997 році пошукової інтернет-платформи Web of Science.

 

Дерек Джон де Солла Прайс. Англо-американський вчений, історик у 1963 публікує свою монографію «Little science, big science», яка закладає основу для появи нової галузі знань – наукометрії. Він є автором багатьох книг з наукометрії. Цей вчений, один із перших показав, що просторові моделі досліджень можуть бути спроектовані з бібліографічної інформації.

 

Василь Васильович Налімов. Радянський та російський вчений у 1969 р. вводить термін «наукометрія» в науковий обіг.

 

Геннадій Михайлович Добров. Радянський та український вчений, основоположник радянського наукознавства, засновник української школи наукознавства. Один із перших почав писати роботи з наукометрії.

 

Сім’я Ельзевірів. Ця знаменита в XVII ст. родина друкарів з Голландії, на чолі якої стояв Людовик Ельзевір, заснувала старовинний видавничий дім, який майже через два століття після цього припинив свою роботу. Але він став натхненням для створення у 1880 р. величезної медіакомпанії «Elsevier», яка у 2004 році на базі платформи «ScienceDirect» заснувала наукометричну базу даних «Scopus».

 

Хорхе Гірш. Американський фізик у 2005 р. впровадив наукометричний показник цитування «Індекс Гірша» (h-index), який характеризує дослідницьку роботу науковця.

 

Наукометрія пройшла шлях від невеликого бібліографічного дослідження до самостійної наукової дисципліни. ХХ століття стало важливим початком, де були закладені базові методи, введені основні поняття, показники та закони, створені головні платформи наукового цитування. Це передбачає, що наукометрія стане вагомою сферою досліджень майбутнього, що продовжить появу активних представників з новими поглядами, відкриттями та пропозиціями розвитку.

 

Тетяна Журкович - шеф-редакторка та авторка статей журналу «Наука та Метрика»



19-04-2020

БІБЛІОТЕКА - НАУКОВЦЯМ

 

ЩО ТАКЕ «ХИЖАЦЬКІ» ВИДАННЯ, І ЧОМУ НЕ ПОТРІБНО ВІШАТИ ЦЕЙ ЯРЛИК НА ВСІ ЖУРНАЛИ?

Наукове сьогодення потребує від кожного вченого максимальної концентрації та розуміння всіх процесів, які відбуваються у сфері науки та наукометрії, у зв'язку зі швидкістю її розвитку. Сьогодні одна з тем, яка хвилює багатьох дослідників, є «хижацькі» журнали. У цій статті ми розглянемо, що це за поняття, і чому Scopus тільки у 2019 році  виключив понад 500 видань зі своєї бази даних?

Докладніше

 

Підвищена увага до терміну «хижацька публікація» виникла завдяки бібліотекознавцю з США Джеффрі Біллу. У 2012 він опублікував статтю в журналі «Nature», яка публічно підняла завісу щодо підроблених видань з відкритим доступом і надав список з понад 1200 журналів і 1100 видавництв, викривши їх у недоброчесній діяльності. Він розробив методику по розпізнаванню «хижацьких журналів», яка містить 54 вимоги.

Ознаки хижацького журналу

«Хижаки» копіюють сайти журналів з перевіреною репутацією і публікують там статті низької якості, які не піддаються суворій перевірці рецензентів. Причинами того, що вчені все ж публікують в них свої роботи, є нестача грантової підтримки та фінансування, а також необхідність частіше публікувати свої дослідження для кар'єрного зросту. Через вимоги до наукової діяльності, поспіх та погану інформативність, вчені часто стають заручниками ситуації та жертвами «хижаків». У пам’яті спливає популярна американська приказка «Publish or perish» («Публікуй або загинеш»), яка чітко показує стан сучасних українських наукових публікацій та підтверджує зазначені вище твердження.

Які головні ознаки «хижацького» журналу?

1) Відсутнє експертне рецензування наукових статей або ж розгляд відбувається дуже швидко – кілька днів.

2) Самоцитування може бути 60-80% і більше, відбувається постійна публікація статей з ознаками плагіату.

3) Видання не має чітко сформульованої спеціалізації та працює з багатьма дисциплінами.

4) Аномально велика чи маленька кількість публікацій у випуску.

5) Приймають роботи наперед або затримують вихід журналу, тим самим робота може вийти вже у науковому виданні, видаленому зі списку бази даних.

6) Найбільш відомий показник впливовості журналу – Імпакт-фактор (IF), а такі як Universal Impact Factor (UIF), Global Impact Factor (GIF), Citefactor (CIF) та інші – вигадки самозванців.​​​​​​​

Експертна оцінка є головною умовою публікації, але експрес оцінка «хижацьких» журналів не має нічого спільного зі справжнім рецензуванням, яке іноді може тривати до року.

Потрібно пам'ятати

Наукометричні стандарти вимагають якісних та глибинних досліджень, які проходять ретельну підготовку і, лише після редакторських правок та вичитування тексту, потрапляють на розгляд до рецензентів, але, навіть, після цього немає гарантії, що роботу опублікують. Багато статей просто не допускають до видання, на відміну від сумнівних за якістю журналів, які беруться публікувати будь-яку статтю.

Жодна наукометрична платформа не захищена від того, що спочатку своєї діяльності журнал дотримувався публікаційних основ, а потім, в гонитві за фінансовою наживою, міг нівелювати високі стандарти публікацій. Scopus і Web of Science постійно проводять верифікацію видань, які входять в їхні бази даних, витрачаючи на це від 3 місяців до 2 років. І, якщо з'являється найменша підозра на недоброчесні дії, проводиться ретельне розслідування. У разі підтвердження припущень журнал видаляють зі списку. Представники Scopus і WoS керуються принципами об'єктивності, бажанням досягти істини, зваженого оцінювання всіх аспектів, а також уважного ставлення до вчених і редакційної колегії. Тільки в першій половині 2019 року Scopus виключив 560 журналів.

У чому помилка Джеффрі Білла?

Джеффрі Білл допоміг вченим та наукометричним базам даних бути напоготові та пильніше перевіряти журнали, але воліючи зробити сенсаційну заяву про своє відкриття, занадто перебільшив цю проблему і почав навішувати ярлики на деякі журнали та міжнародні видавництва, які мають чесну репутацію.

Через це вони завели на Білла низку судових справ і змусили його закрити свій сайт зі списком «хижаків». Тепер бібліотекознавець несе серйозну юридичну відповідальність, у тому числі фінансову та репутаційну, тому що його висновки, які зроблені похапцем, нанесли збитки багатьом виданням.​​​​​​​​​​​​​​

Рекомендації для вчених

Отже, підозрюючи якийсь журнал, важливо ретельно перевіряти інформацію про нього. Більш того, не кожний вчений володіє усім спектром знань щодо якості видання, бо недоброчесність журналу можна виявити лише після глибинного аналітичного процесу за допомогою спеціалізованих компаній, які активно працюють у сфері наукових публікацій та ведуть співпрацю з базами даних Scopus та Web of Science.​​​​​​​

Ретельно перевіряти інформацію про наукові журнали

Необхідно розуміти, що якісних видань з перевіреною роками репутацією в численні рази більше ніж інших і не варто підозріло ставитися до всіх. Зі сторони Scopus і Web of Science постійно ведеться облік показників цитування, нагляд за дотриманням стандартів журналу та врахуванням експертної думки. Перевірка журналів та їх виключення – це нескінченний процес, який мотивує підтримувати та вдосконалювати стандарти сфери наукометрії.

Враховуючи вищесказане, перш ніж подавати свою статтю на публікацію, дослідник має розібратися у змісті видання, ознайомитися з редакційною політикою та вести перемовини з представниками, а також комунікувати з колегами і постійно моніторити інформаційний наукометричний простір, щоб першим дізнаватися про всі нововведення.

Вчений повинен ретельно працювати над покращенням свого розуміння сучасних публікаційних процесів за допомогою співпраці з професійними дослідницькими спільнотами, для яких академічна культура – це не порожні слова, а чіткий вектор їх діяльності.

 

Тетяна Журкович - шеф-редакторка та авторка статей журналу «Наука та Метрика»



17-04-2020

ЦІКАВО ЗНАТИ

 

ЩО ТАКЕ ISBN?

 

ISBN (англ. The International Standard Book Number, Міжнародний стандартний номер книги— універсальний ідентифікаційний код, який проставляється на книгах і брошурах незалежно від способу їх виготовлення, розповсюдження, тиражу та обсягу. ISBN супроводжує видання, починаючи з моменту їх виготовлення.

ISBN однозначно й безпомилково ідентифікує лише одне неперіодичне видання одного конкретного видавця, є неповторним і використовується тільки для цього видання. ISBN є ключем для пошуку необхідних видань, які випускаються у світі, в автоматизованих системах на національному та міжнародному рівнях. Використання ISBN дає змогу об'єднати в єдину систему видання, книгорозповсюдження та інформаційне обслуговування.

Докладніше

 

Міжнародний стандартний номер книги складається з абревіатури ISBN (незалежно від мови видання) й тринадцяти цифр. Для позначення цифрової частини ISBN застосовуються арабські цифри від 0 до 9. Цифрова частина ISBN складається з п'яти груп цифр, три з яких містять різну кількість цифрових знаків, відокремлених одна від одної дефісом або проміжком, а перша й остання група — фіксовану (сталу). Цифрова частина відокремлюється від абревіатури ISBN проміжком. П'ять груп цифр ISBN розміщуються в такій послідовності:

● префікс GS1(EAN•UCC) для книг;

● ідентифікатор групи (країни) Ідентифікатори України — 966 та 617;

● ідентифікатор видавця;

● порядковий ідентифікатор видання;

● контрольна цифра.

Наприклад: ISBN 978-966-8602-34-4, де

978 — префікс для книг;

966 — ідентифікатор України;

8602 — ідентифікатор видавця;

34 — порядковий ідентифікатор видання;

4 — контрольна цифра.

На основі ISBN будується штриховий код символіки EAN-13 для книжкового видання:

 

Неструктуроване проставлення ISBN неприпустиме. У такому випадку ISBN як Міжнародний стандартний номер книги вважається недійсним.

Наявність штрихового коду на виданні є обов'язковою.

Порядок надання ISBN в Україні регламентується відповідними інструктивно-методичними документами.



27-03-2020

БІБЛІОТЕКА - НАУКОВЦЯМ

 

 ЯК ПІДІБРАТИ ЖУРНАЛ ДЛЯ ПУБЛІКАЦІЇ В SCOPUS?

 

Як знайти потрібний журнал у Sсopus? Як користуватись системою пошуку журналів? Як працює система пошуку журналів?

Journal Finder - пошукова система бази даних Sсopus, що допоможе автору знайти журнал для публікації наукової статті 

Докладніше

 

Як знайти потрібний журнал у Sсopus?

Для того, щоб допомогти авторам підібрати журнал для публікації наукової статті, засновник науковометричної бази даних Sсopus компанія Elsevier розробила пошукову систему Journal Finder. Ця пошукова система допомагає знайти журнал, який буде повністю відповідати науковим інтересам автора. Про особливості роботи цієї пошукової системи можна дізнатися на сайті Elsevier.

Як користуватись системою пошуку журналів у Sсopus?

Для того, щоб знайти необхідний журнал автору потрібно ввести назву та реферат (анотацію) статті у відповідні поля пошуку в Journal Finder – «paper title» та «paper abstract». Для уточнення сфери пошуку можна також ввести дані у додаткові поля, що відповідають написаній автором статті. Наприклад, це може бути поле «keywords» (ключові слова), «field of research» (сфера дослідження), а також обмежити пошук журналів за допомогою поля «refine your search» (покращ свій пошук) та обирати журнали за типом доступу до публікацій, кількістю цитувань чи переглядів, часом видання, найкоротшим часом редагування.

Якщо автор хоче, щоб його стаття була у вільному доступі для інших, він також може відфільтрувати результати, щоб показувати лише журнали з відкритим доступом.

Після заповнення полів, потрібно натиснути «find journal» (знайти журнал) і система почне пошук журналів, які можуть підійти для публікації статті.

Як працює система пошуку журналів у Sсopus?

Програмне забезпечення, що використовується у Journal Finder, аналізує введений автором текст на підставі ключових слів та використаних автором термінів. Після цього система порівнює їх з аналогічними даними інших статей у базі даних Scopus та обирає з них 200 найбільш релевантних статей у різних журналах. Таким чином система формує перелік журналів, у яких публікуються статті з відповідної тематики. В якості останнього кроку Journal Finder рекомендує з цього переліку до 10 журналів, які найбільше підходять для публікації статті.



27-03-2020

БІБЛІОТЕКА - НАУКОВЦЯМ

 

ЯК ОПУБЛІКУВАТИ НАУКОВУ СТАТТЮ В SCOPUS?

Що потрібно знати для публікації наукової статті у журналах, що індексуються в базі даних Scopus

До наукових статей у журналах, які індексуються в Scopus, ставиться низка різних вимог – формальних, змістовних, юридичних, лінгвістичних тощо. Зокрема, є вимоги щодо структури статті та оформлення бібліографічних посилань, які повинні відповідати вимогам конкретного журналу, а сам матеріал статті має бути викладений послідовно, переконливо та містити новий та цікавий науковий результат. Стаття повинна бути написана якісною англійською мовою із дотриманням авторських прав.

Що таке Scopus? Що потрібно знати для публікації статті? Якою є процедура розгляду статті? З яких причин стаття може бути відхилена? Скільки коштує публікація статті у Scopus?

Відповіді на ці запитання ви зможете знайти переглянувши меню сайту "Наукометричні БД / Scopus".



18-03-2020

ДЯКУЄМО ЗА СПІВПРАЦЮ!

 

Останніми роками електронні бібліотеки стають невід'ємною частиною діяльності в багатьох галузях освіти і науки. Електронні підручники, навчальні посібники, методичні напрацювання та інша інформація на електронних носіях – зручні та доступні для великої кількості користувачів. Всю необхідну інформацію можна знайти за лічені хвилини, до того ж з будь-якого місцезнаходження, єдина умова – вихід до Інтернету. Термін зберігання електронної інформації майже необмежений у часі, але і її, з часом, потрібно оновлювати.

В січні місяці бібліотека звернулася до кафедр з проханням надати перелік застарілих електронних видань, наявних у бібліотеці. 

Ми висловлюємо щиру подяку за активну співпрацю кафедрам, які своєчасно надали потрібну інформацію :

•  іноземної філології та перекладу;

•  технічної експлуатації автомобілів та автосервісу;

•  філософії та педагогіки;

•  туризму;

•  міжнародних перевезень та митного контролю;

•  іноземних мов;

•  менеджменту;

•  теорії та історії держави і права.

У взаємодії з цими кафедрами проведено плідну роботу, направлену на підвищення якості Електронної бібліотеки Національного транспортного університету.

Ми віримо у збереження ділових і дружніх стосунків, що склалися, сподіваємося на подальшу співпрацю.

 

Зав. відділом ІТ та КЗ бібліотеки

Рассказова В. А.



04-03-2020

ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ПОВНОТЕКСТОВИХ ВИДАНЬ

 

 

 

Пропонуємо Вашій увазі навчально-методичні видання професорсько-викладацького складу НТУ, які були передані до Бібліотеки у лютому місяці (меню сайту : "Електронна бібліотека / Поточні видання НТУ").



03-03-2020

КНИЖКОВА ВИСТАВКА

 

З нагоди Всесвітнього дня письменника, що відзначається 3 березня за рішенням конгресу Міжнародного ПЕН – клубу на абонементі художньої літератури (НБК, 8 поверх, кім. 803) діє книжкова виставка присвячена творчим надбанням українських та зарубіжних письменників.

На виставці представлені твори всесвітньо відомих авторів, які найкраще підкреслюють глибину та індивідуальність його творчості.

Запрошуємо всіх бажаючих.



03-02-2020

БІБЛІОТЕЧНИЙ ДОСВІД

 

30 січня дирекція бібліотеки Національного транспортного університету відвідала семінар «Зелена бібліотека», який відбувся в приміщенні бібліотеки НПУ ім. М. П. Драгоманова і організований спільно з благодійною організацією «Благодійний фонд «Бібліотечна країна» та ВГО «Українська бібліотечна асоціація».

Під час семінару відбулася презентація програми участі бібліотек в захисті довкілля, обговорювались питання екологічної освіти в університетах серед молоді та  форми популяризації екологічного способу життя, дізнались про ініціативи бібліотек світу з розвитку зеленої бібліотеки, отримали можливість розробити власні проекти з розвитку екологічної складової бібліотеки.




Сторінка: 1 2 3 4 5 6 7