Навчався в Києво–Могилянській академії, де його вчителем був професор філософії Стефан Яворський. Саме за його рекомендацією  молодий Орлик став секретарем канцелярії київського митрополита, а через короткий час був запрошений до гетьманської канцелярії в Батурин. Добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, італійською та іншими мовами. З 1702  року був Генеральним писарем та довіреною особою Івана Мазепи. Після Полтавської битви емігрував  до Османської імперії.

 

За Іваном Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшин, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тисяч запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обрали 5 квітня 1710–го року Пилипа Орлика гетьманом України (у вигнанні). Основними  пріоритетами  зовнішньої політики Пилип Орлик вважав :

Необхідність шведської протекції з гарантією незалежності й територіальної цілісності України, встановлення міцного миру та військового союзу з Кримським ханством.

 

Пилип Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» («Щоденник», 1720-1733, частково його видали 1938 року та повністю у 2013 році. Пилип Орлик написав також поетичні книжки : «Прогностик щасливий», приурочений полковнику Данилу Апостолу (1693), «Алкід Руський», присвячений Івану Мазепі (1695), а на честь полковника Івана Обидовського – «Гіппомен сарматський» (1698).

 

Конституція Пилипа Орлика – документ великої значущості в історії українського державотворення, перша українська та одна з перших європейських конституцій. Оригінал Конституції Пилипа Орлика зберігається у Швеції.