Адам Сміт, видатний англійський учений-економіст, центральна фігура класичної політичної економіі. Адам Сміт виконав в науці велику історичну задачу, визначивши і окресливши межі політичної економії і прививши в систему накопичену на той час суму економічних знань. Його праці являють собою одну з вершин суспільної думки XVIII ст.

Сміт з’явився тоді, коли існувала необхідність змінити економічну думку, повернути її в інше русло. Саме це він і зробив, написавши працю “Дослідження про природу та причини багатства народів” і утвердивши економічний лібералізм, трудову теорію вартості та інше. І хоча його погляди не були досконалими, але започаткували аналіз сфери виробництва, а не обігу.

Система, вибудована Адамом Смітом, з’явилася найбільш повним і досконалим виразом ідей і прагнень його епохи – епохи падіння середньовічного господарського ладу і швидкого розвитку капіталістичного господарства. У всіх випадках, коли інтереси робітників і капіталістів вступають в конфлікт, він енергійно стає на бік робітників. І тим не менше, ідеї Сміта співслужили на користь саме буржуазії. У цій іронії історії позначився перехідний характер епохи.

Сміт виклав логічну систему, яка пояснила роботу вільного ринку на базі внутрішніх економічних механізмів, а не зовнішнього політичного управління. Цей підхід до сих пір є основою економічної освіти. Сміт сформулював концепції «економічної людини» і «природного порядку». Сміт вважав, що людина є основою всього суспільства, і досліджував поведінку людини з його мотивами і прагненням до особистої вигоди. Природний порядок в уявленні Сміта – це ринкові відносини, в яких кожна людина засновує свою поведінку на особистих та корисливих інтересах, сума яких і утворює інтереси суспільства. У поданні Сміта, такий порядок забезпечує багатство, благополуччя і розвиток як окремої людини, так і суспільства в цілому. Для існування природного порядку потрібна «система природної свободи», основу якої Сміт бачив у приватній власності.

Саме він запропонував ідею Laissez-faire (дозволити працювати) – принцип невтручання, згідно з яким держава має дати максимальну свободу підприємцям для їх господарської діяльності. Сфера відповідальності держави має зводитися до боротьби зі злочинністю, організації сильної армії та загалом оборони, забезпечення прав і свобод громадян, а також рівних умов для всіх учасників  ринку. У своїй роботі Сміт передбачив монополізацію економіки (характерну вже для другої половини ХІХ століття), яку вважав недосконалістю ринку та наполягав на важливості ролі держави у боротьбі з монополіями.

Найвідоміший афоризм Сміта – «невидима рука ринку» – фраза, яку він використовував для демонстрації автономності та самодостатності системи, заснованої на егоїзмі, який виступає ефективним важелем при розподілі ресурсів. Суть її в тому, що власна вигода досяжна лише через задоволення чиєїсь потреби.

Ніхто, ні до, ні після нього, не грав в історії цієї науки такої ролі. «Багатство народів» є великий трактат з п’яти книг, які містять у собі нарис теоретичної економії (1-2-я книги), історію економічних навчань в зв’язку із загальною господарської історією Європи після падіння Римської імперії (3-4-я книги) і фінансову науку в зв’язку з наукою про управління (5-я книга).

Основною ідеєю теоретичної частини «Багатства народів» можна вважати положення, що головним джерелом і фактором багатства є праця людини – інакше кажучи, сама людина. З цією ідеєю читач зустрічається на перших же сторінках трактату Сміта, в знаменитій главі «Про поділ праці». Поділ праці – найважливіший двигун економічного прогресу, – вважав Сміт, визнаючи працю загальним мірилом мінової цінності.

Життя Адама Сміта є найяскравішим прикладом життя справжнього мислителя, вченого, генія, який поклав життя в ім'я науки. І тим більш приємно, що все це було не даремно.

Європейський науково-промисловий консорціум ( «ESIC») заснував «Медаль Адама Сміта» (Medal Eropean Scientific and Industrial Consortium «ESIC» – Adam Smith), яка служить підтвердженням суспільного визнання заслуг фахівців і вчених в області економіки і фінансів.

Цікаві факти для Вас про Національний одяг України:

1. Вишиванка є набагато старшою, аніж може здатися. Найдавніші знайдені сорочки з вишивкою датуються УІ століттям нашої ери.
2. Перш ніж взятися за вишивання , потрібно було попоститися й помолитися, а також обов’язково вимити руки.
3. Спочатку чорні сорочки могли носити лише чоловіки. Сьогодні ж найпопулярнішими є білі варіанти.
4. Вишиванка спочатку була святковим одягом. У давні часи вважали, що вишитий одяг захищав від злих духів та мав символічне значення, перший , хто зробив носіння такої сорочки звичайним, був Іван Франко.
5. За легендою, чумаки довіряли прання вишитої сорочки лише одній дівчині. Таким чином, чумак підтверджував вірність своїй коханій.
6. Першу школу вишивки створили ще в ХІ столітті .Її заснувала сестра Володимира Мономаха – Анна. У школі опановували мистецтво гаптування золотом і сріблом.
7. Про те, що по всій країні візерунки відрізняються, відомо багатьом. Та чи знали ви, що їх видів насправді більше сотні?
8. У більшості випадків вишивання сорочки займає декілька тижнів чи місяців. Проте деякі вишиванки можуть виготовлятися протягом трьох чи більше років.

1922 року юнак вступив до Бакинського університету, де водночас навчався на двох факультетах – фізико-математичному і хімічному.

1924 року перейшов на фізичне відділення Ленінградського університету. Ландау захоплено вивчав теоретичну фізику, часом перевтомлювався, що вночі не міг заснути: формули увижались йому в очах.

У 1927 році Лев Давидович закінчив Ленінградський університет і став штатним аспірантом фізико-технічного інституту. Тут підготував свої перші наукові роботи – теорію інтенсивності у спектрах двоатомних молекул і розглянув проблему гальмування у квантовій механіці, де вперше розглянув стан систем за допомогою матриці цільності.

1929 року поїхав за кордон, працював у Данії, Англії й Швейцарії. Найважливішим для нього було перебування в Копенгагені, де в інституті теоретичної фізики у великого Нільса Бора збирались фізики-теоретики усієї Європи. Зустрічі з Бором глибоко вразили Ландау, він вважав його своїм учителем, а Бор, у свою чергу, пишався своїм талановитим учнем і послідовником.

У 1932 році Ландау переїздить з Ленінграда до Харкова. Стає науковим керівником теоретичної групи УФТІ. Водночас очолює кафедру механіко-машинобудівного інституту, а з 1935 року – керує кафедрою загальної фізики ХДУ.

У 1934 році йому присвоєно ступінь доктора  фізико-математичних наук (без захисту дисертації), а наступного року – звання професора.

Перебування Льва Давидовича а Харкові – плодотворний етап його наукової й педагогічної діяльності. Тут він створив свою славетну наукову школу теоретичної фізики, відому у світі. Особливість її полягала в тому, що учнями були переважно однолітки Дау. Всі були  на «ти», навіть зі своїм учителем. Ландау, як наставника, можна порівняти лише з його вчителем Нільсом Бором.

Навесні 1937 року Лев Давидович переїздить до Москви, де очолив теоретичний відділ Інституту фізичних проблем Петра Капіци, він залишається тут до кінця життя, в саме цьому закладі його діяльність досягла розквіту.

Восени 1962 року Королівська академія наук Швеції присудила йому Нобелівську премію з фізики за роботи в галузі теорії конденсування стану матерії, зокрема, рідкого гелію. Як непосвяченим оцінити масштаб звершеного ученим-першопрохідником? Сам Ландау висловив ступінь проникнення в світ незнаного: «Найвеличнішим досягненням людського генія є те, що людина може зрозуміти речі, котрі вона вже не в силах уявити».

Лев Ландау був всебічно обдарованою людиною – неперевершений фізик-теоретик, знавець історії, мистецтва, а ще був педагогом від Бога. За його показною різкістю приховувалось велике любляче серце і доброта. Ці риси особистості й таланту Ландау привели його до становища «верховного наукового судді» для учнів і колег. Про ставлення вченого до науки свідчить його зауваження: вона вимагає самозречення.