08-05-2020

ЦІКАВО ЗНАТИ

ПІД ЧУЖИМИ ПРАПОРАМИ: СІМ ІСТОРІЙ УЧАСТІ УКРАЇНЦІВ В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

Сьогодні весь цивілізований світ відзначає день пам'яті жертв Другої світової війни. Так вийшло, що під час найкривавішого конфлікту в історії людства український народ був розкиданий по світах і змушений воювати під чужими прапорами, в арміях інших країн світу. 

"Прямий" підготував сім історій українців, які боролись з нацизмом в арміях Антигітлерівської коаліції.

Докладніше

 

Прапор Перемоги над Берліном

Українець Олександр Берест народився 9 березня 1921 в бідній селянській родині на Харківщині. У віці 11 років залишився круглим сиротою разом з вісьмома братами і сестрами.

 

У жовтні 1939 року йде добровольцем у Червону Армію, тоді багато селян йшло добровільно в армію, щоб не померти з голоду. Брав участь у Фінській війні у складі 2-го полку зв'язку Ленінградського округу. Під час служби в особовій справі з'явилась подяка червоногвардійцю Бересту за врятування життя командира.

З 22 червня 1941 Олексій Берест воює проти німецьких окупантів як зв'язківець. У 1942 підвищений до командира відділення. З грудня 1943-го по вересень 1944-го навчався в Ленінградському військово-політичному училищі. Після випуску був направлений на Перший Білоруський фронт. Обіймав посаду заступника з політчастини командира батальйону, яким командував капітан С. Неустроєв. У складі 150-тої стрілецької дивізії брав участь у боях за Польщу, форсуванні річки Одер, штурмі Берліна.

30 квітня 1945 року у боях за Рейхстаг Олексій Берест воював у 150-й стрілецькій дивізії у батальйоні капітана Неустроєва. Слід зазначити, що для кожної із дев'яти дивізій 3-ї ударної армії, які вели бої у центральній частині Берліна, виготовили прапори для можливого підняття їх над Рейхстагом, проте саме прапор під п'ятим номером, що був переданий батальйону Неустроєва був встановлений на Рейхстагу.

В офіційній радянській історіографії зазначено, що Прапор Перемоги встановили сержанти М. Єгоров і М. Кантарія. Проте на основі звітів воєначальників керівництву Кремля можна зробити досить об'єктивні висновки про те, що серед героїв був Олексій Берест, і цей факт приховувався. Так, у протокольному документі тих років "Боевая характеристика знамени", підписаному командуючим військами 3-ї ударної армії, генерал-полковником Кузнєцовим та членом Військової ради армії генерал-майором Литвиновим, зазначено: "Отважные воины коммунист лейтенант Берест, комсомолец сержант Егоров и беспартийный младший сержант Кантария установили знамя над зданием германского парламента".

Отож 30 квітня о 14-ій годині 25 хвилин саме лейтенант Берест Олексій Прокопович та сержанти росіянин М.Єгоров і грузин М. Кантарія підняли над Рейхстагом Прапор Перемоги. На початку травня 1946 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння звання Героя Радянського Союзу офіцерам і сержантам, які підняли Прапор Перемоги над рейхстагом у Берліні — капітану В. Давидову, сержанту М. Єгорову, молодшому сержанту М. Кантарії, капітану С. Неустроєву, старшому лейтенанту К. Самсонову. Прізвища О. Береста там не було, за однією з версій, причиною цьому стала квота на отримання звання за національністю. Квота українців була вичерпана, тому лейтенант Олексій Берест був нагороджений орденом Червоного Прапора. Лише у травні 2005 року українцеві Олексієві Бересту було присвоєно звання Герой України.

Після війни життя Олексія Береста склалось трагічно. В 1953 році, працюючи завідувачем райвідділом кінофікації, був звинувачений у збитках на 5,5 тисяч карбованців та засуджений до тюремного ув'язнення на термін 10 років. По амністії термін був скорочений вдвічі. Повернувшись додому з пермських таборів, працював на заводі "Ростсільмаш" у сталеливарному цеху простим робітником.

Загинув 45-річний ветеран у 1970 році  під колесами поїзда, рятуючи п'ятирічну дівчинку.

 

Прапори наших батьків

Поки українець Олексій Берест піднімав радянський прапор Перемоги над Берліном, його земляк — сержант Корпусу Морської піхоти США Майкл Стренк піднімав американський прапор на японському острові Іводзіма.

 

Майкл Стренк народився 10 листопада 1919 в українській лемківській родині в селі Орябина, в Чехословаччині. До США Майкл з матір'ю емігрує 1922, роком раніше до США переїхав батько Стренка. Після закінчення школи у 1937 році, Стренк півтора року працював на будівництві автострад в межах програми Нового курсу Рузвельта. В морську піхоту Стренк вступив в 1939 році.

У1942 році як розвідник брав участь в операції висадки та окупації острову Павуву на архіпелазі Рассела, а також в захопленні та окупації затоки імператриці Августи під час битви за Бугенвіль з 1 листопада до 12 січня 1944.

Під час битви за Іводзіму у 1945 році Стренк командував загоном морпіхів. За дорученням командування, українець здійснив підйом великого прапора на вершині гори Сурібаті. До кінця березня, троє з шести людей на фотографії були вбиті в боях, в тому числі й Майкл Стренк.

Похований героїчний українець у національному військовому меморіалі США — Арлінгтонському цвинтарі. За участь в боях за Іводзіму, сержант КМП Майкл Стренк був нагороджений Бронзовою зіркою. Згодом про подвиг українця зніме фільм "Прапори наших батьків" голлівудський актор та режисер Клінт Іствуд. Роль Стренка виконав актор Баррі Пейпер.

 

Найстаріший кавалер Медалі Пошани

Поки українець Майкл Стренк воював з японським агресором в тропічних джунглях тихоокеанських островів, його інший земляк — Ніколас Орешко знищував нацистів на Західному фронті.

 

Ніколас Орешко народився 18 січня 1918 року в місті Байонн, штат Нью-Джерсі в родині українських мігрантів.

У серпні 1944 року після завершення операції "Оверлорд" прибув до Франції на посаді командира взводу роти "С", 302-ого піхотного полку, 94-ої піхотної дивізії армії США. У складі підрозділу Орешко брав участь у ліквідації оточених угруповань Вермахту, що утворилися внаслідок швидкого просування військ союзників на півночі Франції. У грудні, дивізія Орешко вела бойові дії в районі прориву німецьких військ в Арденнах.

23 січня 1945, біля містечка Теттінген, Третій Рейх, діючи власноруч, атакував та вивів зі строю німецький бункер. Згодом, попри отримане серйозне поранення, атакував та зруйнував ще одну довгочасну вогневу споруду. За цей подвиг, через 9 місяців, 30 жовтня 1945, він був нагороджений Медаллю Пошани. Офіційне вручення найвищої військової нагороди здійснювалося особисто Президентом США Гаррі Труменом під час урочистої церемонії в Білому домі.

Після смерті Барнея Наджіро у січні 2011 року, майстер-сержант Ніколас Орешко став найстарішим серед тих, що живе, кавалерів Медалі Пошани. Останній час він мешкав у Кресскілл, штат Нью-Джерсі. Помер у віці 96 років у 2013 році.

 

Лейтенант Громовий

Поки Ніколас Орешко звільняв північ Франції, його земляк Василь Порик командував французькими партизанами на окупованих територіях країни.

Василь Васильович Порик народився 17 лютого 1920 на Вінничині, в родині селян. Навчався в сільськогосподарському технікумі, згодом вступив до Харківського військового піхотного училища.

 

Воюючи у складі 6-ї армії Південно-Західного фронту, 1941 року потрапив в полон в так званій "Уманській ямі". Після чого відправлений в концтабір Бомон у французькій провінції Па-де-Кале, де його використовували для роботи на шахтах.

У таборі Порик очолив підпільну організацію для саботажу виробництва в німецьких концтаборах. Створені 11 диверсійних груп псували шахтні транспортні засоби, інструменти, електроустаткування, повітряні насоси, завалювали породою штреки.

Після втечі з табору Василь Порик створив партизанський загін, що боровся з липня 1943 року проти німецьких окупантів у Північній Франції.

У містечку Дрокур на явочній квартирі Порика з побратимами Доценком, Колесником та Кондратюком оточили нацисти. Доценко і Колесник загинули, пораненому Кондратюку Порик наказав вийти з бою і залишився сам. Закінчилися патрони, і після чотирьохгодинного бою пораненого в плече і ногу Порика взяли в полон. Гестапівці ув'язнили Порика в фортеці Сен-Нікез міста Арраса. Тяжко поранений, з кайданами на руках, він 4 травня здійснив фантастичну втечу з камери-одиночки через три мури, якими було огороджено двір фортеці. Могутня воля Порика виявилася сильнішою за тюремні мури. Ця втеча стала подвигом, про який складали легенди. Закривавленого Порика знайшла французька жінка, яка нагодувавши партизана, допомогла йому повернутися до Руху Опору.

У першій половині квітня 1944 року партизани загону Василя Порика висадили два поїзди, знищили: колону гітлерівців — понад 200 солдатів і офіцерів, охорону табору Бомон, і звільнили всіх в'язнів.

22 липня 1944 року під час виконання бойового завдання В. Порик разом з Василем Колесником потрапили у засідку в районі міста Аррас (Північно-Східна Франція) і їх розстріляли. Поховано Порика у французькому шахтарському селищі Енен-Льєтар. Посмертно Василя Порика нагороджено звання Героя Радянського Союзу.

 

Сотник Кривоніс

Поки українець Василь Порик вів відчайдушну боротьбу з німецькими окупантами у Франції, його земляк Мирослав Симчич почав свою боротьбу з нацистськими й радянськими окупантами у складі Української Повстанської Армії.

 

Мирослав Симчич народився 5 січня 1923 на Прикарпатті, в родині заможних селян. У 1941 вступив до юнацької мережі ОУН. Перед закінченням Коломийського архітектурного технікуму, восени 1943 року, відправлений до першого куреня УНС (Українська народна самооборона) в Космач, де розпочав службу кулеметником.

Після участі в боях з німцями, відправлений на старшинський вишкіл, потім в званні хорунжого (лейтенант) направлений на Буковину, там і взяв собі псевдо "Кривоніс". На прохання сотенного Мороза пізньої осені 1944-го командування повертає Симчича з Буковини в Прикарпаття. Мороз доручив молодому офіцеру вишколювати новостворену Березівську сотню. Сотня пішла в рейд на Снятинщину і Заболотівський район, де розгромила декілька колгоспів, а також розігнала місцеві винищувальні загони (так званих "стрибків"). Далі сотня рейдує Буковиною, повертається перед Різдвом 1945, а після свят отримує наказ іти на Космач.

Найуспішнішим боєм сотенного Симчича став Рушірський бій під Космачем. Збоку радянських військ у ньому брали участь  дивізія НКВС, три прикордонні загони та деякі інші радянські формування. З боку УПА — місцеві курені "Гайдамаки", "Карпатський", вірогідно, "Гуцульський" і "Перемога", а також з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь "Скажені".

Сили УПА вийшли з Космача та дали можливість частинам НКВС увійти до села. Згодом партизани оточили Космач. Бій тривав три доби без перерви. Вистрілявши весь запас своєї амуніції, частини НКВС подали радіограму в Станіслав до штабу дивізії, щоб їм давали підкріплення, бо вже вони не мають чим захищатись і от-от капітулюють. Радіограму перехопила українська розвідка. Із Станіслава їм відповіли, що поміч буде. Командування УПА вирішило не допустити допомоги.

Поки основні повстанські сили зводили запеклі бої в Космачі, кілька сотень стало заставами на підступах до села зустрічати останні резерви дивізії НКВСистів. Березунам прийшов наказ відійти до потоку Рушір на засідку: дорогу з Яблунова до Космача випало перекрити їм. Новий сотенний Юрко, якого командування УПА призначило замість Мороза, не знав місцевості, тому доручив керувати боєм досвідченому Симчичу.

Місцевість була ідеальною для удару. Повстанці розташувались на схилах над дорогою у підкову, замаскувались у снігу. Ця посилена сотня мала на озброєнні 22 легких кулемети, полковий міномет, "бронебійку", понад 20 автоматів, десь 15 напівавтоматичних рушниць, решта — карабіни  й гранати. За 2,5 години знищили майже всіх — 405 солдатів та офіцерів НКВС. Існує версія, що в цьому бою загинув командир дивізії генерал-майор Микола Дергачов. У документах він згадується як підполковник. Більшовики, начебто, щоб применшити і приховати масштаби втрат у тій операції, заднім числом понизили його у званні.

Останній бій Мирослав Симчич провів 1948 року, коли за навідкою сексота МГБ здали його місце схову. У 1949 році Симчича засуджено до 25 років каторги. Перебував в ГУЛАГі, брав участь у повстанні політвязнів та війнах з "урками".  Вийшов на волю лише 1985 року, після 32 років увязення в радянських таборах та тюрмах. Навіть після звільнення, радянська влада заборонила йому повернутися на малу батьківщину. Проживав у Запоріжжі, працював у доменних цехах, регулярно цькувався місцевим партійним активом.

Наразі Мирослав Симчич - заслужений пенсіонер, проживає в Запоріжжі. Нагороджений вищим орденом України - Орденом Свободи.

 

Польський ас з Києва на службі в Його Величності

До поки Мирослав Симчич бився в лавах УПА, яка воювала не лише проти німецьких нацистів та радянських більшовиків, а й проти польської Армії Крайової, його земляк Михайло Опаренко служив у складі польської авіації.

 

Михайло Опаренко народився 21 січня 1915 у Києві, в родині військового чиновника УНР, а згодом архімандрита УАПЦ в США Петра Опаренка.

Михайло Опаренко закінчив Українську гімназію ім. Тараса Шевченка у місті Каліш (Чехословаччина). У 1935 році українець вступає до офіцерського училища у Варшаві, а згодом, 1937 році, у званні підхорунжого, переводиться до престижної "Школи орлят", де навчались кращі польські авіатори.

1 вересня 1939 року підпоручник Війська Польського Михайло Опаренко вступає у Другу світову війну. Ескадрилья, в якій служив Михайло Опаренко, виконувала бойові завдання з бомбардування та розвідки. Вранці 18 вересня 1939 року ескадрилью евакуювали до Румунії. Після короткого інтернування Михайлу Опаренку вдалося через Югославію та Грецію у січні 1940 року добратися до Франції, де на той час  перебував еміграційний польський уряд, формувалося Військо Польське і яке потребувало кваліфікованих авіаційних кадрів.

У червні 1940 року після поразки Франції Михайло Опаренко, як і 4,5 тисячі польських військових льотчиків, польський еміграційний уряд, перебрався до Великої Британії. Залишаючись польським контрактним офіцером, у липні того ж року він вступив за вільним наймом до Королівських Військово-Повітряних Сил.

Упродовж майже всієї Другої світової війни Михайло Опаренко служив у навчальних частинах, де літав на різних бойових літаках. У подальшому його перевели до польського 307-го дивізіону нічних винищувачів, а потім у травні 1945 року до 51-го Осередку бойової підготовки екіпажів, де й готував екіпажі нічних винищувачів.

На початку січня 1947 року Польські Збройні Сили у Великій Британії були розформовані, тому контрактна служба Михайла Опаренка в польській військовій авіації завершилася, а ще через два роки його демобілізували із Королівських військово-повітряних сил.

На цей час він мав звання флайт-лейтенант (капітан), був відзначений нагородами різних країн: двічі польським "Хрестом хоробрих", британськими медалями, а також французькими "Хрестом комбатанта-добровольця", "Хрестом комбатанта"та "Пам'ятною медаллю за війну 1939—1945".

Після завершення своєї військової кар'єри, Михайло Опаренко вивчав англійське конституційне право у Кембриджі. Працював у радіокомпанії ВВС. У 1955 році він перейшов до британського Міністерства закордонних справ, де працював до самого виходу на пенсію.

Паралельно також займався приватною перекладацькою діяльністю. У другій половині 1940-х — 1960-х Михайло Опаренко активно включився до суспільно-громадського життя української еміграції у Сполученому Королівстві. У 1946—1948 роках він був обраний генеральним секретарем Союзу українців у Великій Британії та головою Контрольної комісії цієї організації. У липні 1949 роках був призначений головою Представництва Виконавчого Органу Української Національної Ради (УНРада) у Великій Британії.

Михайло Опаренко помер 21 квітня 1995 року у місті Челтенхем у графстві Глостершир і був похований на місцевому цвинтарі.

 

Канадська українка з британською медаллю

Поки Михайло Опаренко брав участь в обороні Британії, як пілот, його землячка Анна Храплива захищала Його Величність у складі Канадського жіночого армійського корпусу.

 

Анна Храплива-Сміт народилася в 1920 році у Канаді в містечку Ледівуд провінції Манітоба. Проживала в місті Вінніпег. Вона вивчала домоводство в Університеті Манітоби, а згодом освоїла бухгалтерську справу. Згодом це визначило її роль в українських організаціях на Британських островах.

У вересні 1941 року Анна однією з перших українок діаспори зголосилася на службу до Канадського жіночого армійського корпусу (CWAC).

Це було нове, можна сказати, експериментальне формування, створене для використання потенціалу активного патріотично налаштованого жіноцтва на благо воюючій країні. На відміну від радянських, канадські дівчата не мали права служити у бойових підрозділах.

Жінки траплялися у військах виключно як медсестри. Масова мобілізація чоловічого населення до армії поставила перед всіма країнами, що воювали у Другій світовій, спільну проблему: брак кадрів для цивільних професій та сфери забезпечення військ.

Отже 13 серпня 1941 року в Канаді створили жіночий корпус для небойових завдань. Жінки CWAC працювали водіями, механіками, стенографістками, кухарками, телефоністками, виконували також інші роботи, щоб вивільнити чоловіків для служби у військах.

Набір до Корпусу здійснювався на добровільній основі, але претендентки мали відповідати строгим вимогам: вік від 18 до 45 років; відмінне здоров’я і фізична форма; зріст не менше 152 см і вага принаймні 48 кг.; як мінімум 8 класів освіти.

У листопаді 1942 року Анна Храплива разом із першим контингентом Корпусу прибула для проходження служби до Великої Британії.

За віддану службу в Корпусі у червні 1944 року капрала Храпливу відзначили Медаллю Британської імперії. Вона стала чи не першою українкою, яка заслужила цю високу нагороду.

Вручення медалі відбувалося в Букінгемському палаці, куди Анна прибула у супроводі православного капелана для вояків-українців канадської армії капітана Семена Савчука. У серпні того ж року війни Храпливу підвищили до рангу лейтенанта.

У липні 1945-го, вже після розгрому Німеччини, Анну відрядили на континент для підготовки прибуття частин Корпусу в британську окупаційну зону. Храплива служила в Німеччині до початку 1946 року. У серпні 1946 CWAC було розформовано. Однак Анна Храплива продовжила свою діяльність, зокрема допомагала колишнім воякам дивізії Ваффен-СС "Галичина" уникнути висилки до СРСР.

Одружившись з Джорджем Смітом, вона взяла собі прізвище чоловіка. Після повернення в Канаду Анна Сміт була активним членом Королівського канадського легіону (товариства канадських військовослужбовців та ветеранів). Багато років вона працювала на громадських засадах в Музеї людини і природи Манітоби. Померла Анна Храплива-Сміт у 2005 році.

 

Під чужими прапорами за "новий дім"

Українці боролися проти Гітлера та його союзників не тільки у складі армії СРСР. Вони воювали також у складі Канади й Франції, США та Чехословаччини на фронтах від Атлантики до Єгипту.

Близько 120 тисяч українців воювали проти Вермахту у складі Війська Польського. У 1939- 1940 рр. чимало українців змушені були воювати на боці СРСР проти Фінляндії. Понад 6 млн українців воювали у Червоній Армії під час німецько-радянської війни 1941-1945 рр. Влітку 1945 р. українці у складі радянських військ брали участь у розгромі Японії. Приблизно 80 тисяч українців боролися у складі Збройних Сил США. Понад 45 тисяч українців боролися у складі Британської Імперії. Близько 6 тисяч українців боролися у складі Франції. Понад 100 тисяч людей. воювали в Українській повстанській армії у 1942–1950-х роках.

Все це долі представників народу, який втратив свою державність в 1920-тих роках, але не втратив своєї гідності й чину. Українців воювали часто по різні боки барикад, під чужими прапорами та в різних арміях світу. 

 

Підготував Ігор Кромф



08-05-2020

КАЛЕНДАР ЗНАМЕННИХ ТА ПАМ'ЯТНИХ ДАТ

 

ДНІ ПАМ’ЯТІ ТА ПРИМИРЕННЯ, ПРИСВЯЧЕНІ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

22 листопада 2004 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 і 9 травня днями пам’яті і примирення і, визнаючи, що держави-члени можуть мати свої дні перемоги, звільнення та святкування, запропонувала всім державам-членам, організаціям системи Організації Об’єднаних Націй, неурядовим організаціям і приватним особам щорічно відповідним чином відзначати один з цих днів або обидва ці дні як данину пам’яті всім жертвам другої світової війни.
Ми пишаємося тим, що народи наших країн внесли вирішальний внесок у досягнення перемоги і спасіння людства від нацистського поневолення. Віддаємо належне тій величезній ролі, яку відіграли у розгромі фашизму всі держави антигітлерівської коаліції. Багато десятків мільйонів людей віддали свої життя в ім’я досягнення Перемоги.
 
Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю тих, хто загинув на полях битв і в таборах смерті, в містах і селах. Всі ми в неоплатному боргу перед полеглими у справедливій боротьбі за свободу і гідність людини. Віддаємо данину глибокої поваги ветеранам Другої світової війни.


07-05-2020

ВАЖЛИВО ЗНАТИ

 

ЦИТАТИ У НАУКОВІЙ СТАТТІ: ПОРАДИ ЯК ПРАВИЛЬНО ЇХ ОФОРМЛЮВАТИ

Неодноразово автору повертають наукову роботу через неправильне її оформлення, і часто це стосується саме упорядкування цитат.

Оформлення цитат в науковій роботі впливає не тільки на сам процес публікації статті, а й на авторитет вчених. Періодично, в науковому співтоваристві виникають конфлікти, пов'язані з плагіатом у наукових роботах, що викликає активну увагу до цього питання і підвищує вимоги до оформлення. 

Плагіат абсолютно не підтримується дослідницьким співтовариством і, щоб його уникнути, потрібно обов'язково дотримуватися усіх правил.

Переглянувши розділ сайту "Науковцям / Цитування та посилання" Ви дізнаєтесь як потрібно структурувати контекстні запозичення, щоб робота гарантовано пройшла суворе рецензування до міжнародних баз даних Scopus і Web of Science.

 



04-05-2020

ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ

 

4 травня 1113 року на Київський Великокняжий престол вступив Володимир Мономах, один з найвидатніших діячів древньої Русі. У 1113 році помер Святополк, і з його смертю в місті почалося повстання простого люду. Причини смути полягали у фінансовій політиці влади: народ був незадоволений грабіжницькими відсотками лихварів, яким вони повинні були щорічно виплачувати набагато більше взятої в борг суми. Іншою причиною були спекуляції з хлібом і сіллю. Хоча вдова Святополка по його смерті роздала щедру милостиню, запобігти заворушенням не вдалося. Люди стали грабувати двори представників княжої адміністрації, лихварів, в місті міг виникнути хаос. Тоді київська верхівка запросила на князювання Володимира Мономаха. Спочатку він відмовився, це означало порушення встановленого їм самим порядку, коли кожен з князів правил у своїй вотчині. Але до князя послали повторно і сказали, що якщо Володимир не прийде, то в Києві постраждає вдова Святополка, будуть розграбовані будинки бояр і монастирі. Володимир погодився і швидко навів в місті порядок.

 

4 травня 1655 року в Падуї народився Бартоломео Крістофорі, італійський майстер-виробник клавесинів, якого прийнято вважати винахідником фортепіано.

 

4 травня 1715 року в Парижі виготовлена перша складана парасолька. Фабрикант Маріус створив більш компактну модель і замінив шовковий матеріал щільною тканиною. Нововведення припало до душі парижанам. Спочатку парасолька захищала від сонця. Як укриття від дощу її вперше застосував англієць Джонас Хенвей в 1750 році. Перший патент на неї отримав Бред Філліпс в 1969 році.

Докладніше

 

4 травня 1772 року в Дортмунді (Німеччина) народився Фрідріх Арнольд Брокгауз, німецький видавець, засновник видавничої фірми фірми "Brockhaus" (тепер - "Bibliographisches Institut & FABrockhaus"), видавець "Енциклопедії Брокгауз" (тепер - "Brockhaus Enzyklopädie"), яка послужила основою для енциклопедичного словника Брокгауза-Ефрона, виданого в 82 томах в 1890-1907 рр.

 

4 травня 1863 року на ділянці Одеса-Балта почалося будівництво Одеської залізниці. Перша ділянка від Одеси до Бірзули відкрився 3 грудня 1865 року.

 

4 травня 1878 року в приміщенні оперного театру Томас Алва Едісон вперше публічно продемонстрував винайдений ним фонограф. Прогнозуючи практичне застосування винаходу, американський інженер припускав, що прилад буде використовуватися для запису "останніх бажань джентльменів на смертному одрі". Публічна демонстрація приладу перетворила Едісона в знаменитість. Багатьом відтворення звуку здавалося чарами, тому деякі охрестили Едісона "чарівником з Менло Парк". Сам винахідник був настільки вражений відкриттям, що заявив: "Ніколи я ще не був так приголомшений в моєму житті. Я завжди боявся речей, які працюють з першого разу ".

 

4 травня 1885 року в Кам'янець-Подільському (тепер - Хмельницька область) народився Лео Сирота, український піаніст-віртуоз. Вихованець київського піаніста, композитора і педагога Григорія Ходоровского. У 1921-1924 рр. Лео Сирота вів майстер-класи в Львівській консерваторії імені Кароля Шимановського. У 1929 році він разом з сім'єю оселився в Японії, де очолив фортепіанний відділ Токійської королівської академії Уено. Замість запланованих шести місяців піаніст прожив в Японії 17 років. З 1931 року українець викладав в класі рояля в Токійській консерваторії.

 

4 травня 1896 року в Лондоні вийшов перший номер газети "Daily Mail". Друга за величиною тиражу щоденна газета у Великобританії була заснована Альфредом Хармсворт, і його братом Гарольдом, який отримав титул лорда Ротерміра. У 1902 році щоденний наклад перевищив 1 млн, що зробило "Daily Mail" найтиражнішої газетою в світі.

 

4 травня 1904 року в Англії Генрі Ройс і Чарльз Роллс вирішили почати виробництво автомобілів під брендом "Rolls-Royce".

 

4 травня 1929 року в Брюсселі народилася Одрі Хепберн, американська актриса. Вона знімалася в картинах "Сніданок у Тіффані", "Війна і мир", "Моя прекрасна леді", "Як вкрасти мільйон", "Дитяча година", "Історія чорниці". В останній період життя актриса була Спеціальним послом ЮНІСЕФ. Її нагородили двома статуетками "Oscar": за роль в картині "Римські канікули" (1954), а також Гуманітарною премією імені Джина Хершолта (1993).

 

4 травня 1953 року повість "Старий і море" Ернеста Хемінгуея отримала Пулітцерівську премію в номінації за "художню книгу".

 

4 травня 1959 року вперше були вручені музичні премії "Grammy Awards". Церемонію вів Френк Сінатра. Переможцями стали: кращий співак - Перрі Комо, найкраща співачка - Елла Фітцжеральд; записом року визнана пісня "Volare (Nel Blu Dipinto di Blu)" Доменіко Модуньо, а альбомом року - "The Music From Peter Gunn".

 

4 травня 1964 року хітом №1 в хіт-параді американського журналу "Billboard" виявилася пісня "Hello Dolly" у виконанні джазового трубача Луїса Армстронга.

 

4 травня 1979 року Маргарет Тетчер стала прем'єр-міністром Великої Британії, першою жінкою-прем'єром Великобританії. На цій посаді Залізна Леді зробила реформування британської економіки і всього суспільства. На парламентських виборах 1983 року керовані Тетчер консерватори отримали підтримку 42,43% виборців, в той час як лейбористи отримали лише 27,57% голосів.

 



04-05-2020

ОНОВЛЕНО РОЗДІЛ САЙТУ

 

НАУКОМЕТРИЧНІ БАЗИ ДАНИХ

У науковому світі ідентифікація науковця відіграє важливу роль, бо саме з неї починається активна комунікація з вченою спільнотою і потужний розвиток його наукової діяльності. Існування профілю, в якому зазначені усі цінні дані про автора, безумовно підвищує його статус та авторитет в науковому просторі.

Імідж вченого залежить від багатьох факторів: публікаційна активність та стабільність, кількість наукового цитування робіт автора, комунікація та співпраця між вітчизняними та зарубіжними колегами, державна підтримка та грантове забезпечення наукових досліджень тощо. Наявність активних досягнень та високих показників, які можна відслідкувати на особистій сторінці дослідника, допомагає йому впевнено рухатися в його сфері.         

Тому для того, щоб почати ділитися своїми напрацюваннями, формувати статус науковця та підготувати плідне підгрунтя для подальшої наукової діяльності, вченому важливо мати реєстрацію в одному з найпопулярніших спеціалізованих наукових сервісів. На сьогодні їх існує досить велика кількість, і тому у розділі «Наукометричні бази даних» ми розглянули найвідоміші з них. Впевнені, що надана інформація буде корисною для Вас.



04-05-2020

ОНОВЛЕНО РОЗДІЛ САЙТУ

 

ВИ ПИТАЛИ - МИ ВІДПОВІДАЄМО

Що таке віртуальна довідка і як вона працює?

Чи є в бібліотеці доступ до повних текстів навчальних посібників викладачів НТУ в електронній формі?

Хочу зайти в електронний каталог, але не виходить. Що робити?

Як підписати обхідний лист в бібліотеці?

Що робити читачам, які загубили бібліотечні книги?

Відповіді на всі ці запитання Ви дізнаєтесь переглянувши оновлений розділ сайту "Сторінка читача / FAQ".

В цьому розділі ми даємо відповіді на найбільш поширені запитання, які виникли у студентів під час роботи в Бібліотеці.



30-04-2020

ВАЖЛИВО ЗНАТИ

 

ЯК ВИЯВИТИ "ХИЖАЦЬКЕ" ВИДАННЯ ТА НЕ ПОТРАПИТИ ДО НЬОГО?

У науково-публікаційному процесі проблема вибору якісного видання є актуальною. Але часто під час пошуку журналу у вчених виникають питання стосовно присутності в науковому просторі поняття «хижацький журнал». Для того, щоб детальніше розібратися в цьому, науково-навчальний центр компанії «Наукові публікації – Publ.Science» підготував нове відео, яке допоможе науковцям виявляти та уникати підозрілі видання і спокійно розвивати власну науково-публікаційну діяльність. 

https://www.youtube.com/watch?time_continue=42&v=rPTgxxRfiU8&feature=emb_logo

 

Переглянувши це відео Ви дізнаєтесь

  1. Хто запропонував термін «хижацький журнал»?
  2. Які видання відносять до хижаків?
  3. Яка різниця між виданнями, що ведуть нестабільну, недобросовісну діяльність та платформами-дублікатами?
  4. Які інструменти допоможуть вченому аналізувати якість журналу?


30-04-2020

УВАГА, ВЕБІНАРИ!

 

ОСНОВИ НАУКОМЕТРІЇ У НОВОМУ ЦИКЛІ ВЕБІНАРІВ. РЕЄСТРАЦІЯ ВІДКРИТА

4 травня розпочинається цикл вебінарів з наукометрії для українських вчених «Головні метрики сучасної науки. Scopus та Web of Science». Організатором онлайн-зустрічей є науково-навчальний центр компанії «Наукові публікації – Publ.Science». Реєстрація відкрита, тому поспішайте забронювати собі місце слухача.

Головна ціль онлайн-зустрічей полягає в тому, щоб освітити основні чинники, які впливають на публікаційну діяльність вчених у міжнародних виданнях, що входять в бази даних Scopus та Web of Science. А також розібрати головні проблеми, з якими стикається українська вчена спільнота під час підготовки наукових статей.

 

Теми, які будуть розкриті на вебінарах

4.05 – Базис наукометрії. Що? Кому? Навіщо?

5.05 – Головні метрики сучасної науки.

6.05 – Основи Scopus. Проблематика самостійної публікації.

7.05 – Основи Web of Science. Проблематика самостійної публікації.

8.05 – Тонкощі наукового консалтингу. Як економити час під час публікації?

ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ

 



30-04-2020

БІБЛІОТЕКА - НАУКОВЦЯМ

 

ЩО МОЖЕ СПОНУКАТИ ВЧЕНОГО ПРОЧИТАТИ ВАШУ СТАТТЮ?

Що допомагає вченому прийняти рішення: читати статтю колеги чи ні? Перш за все це назва, але наступним і важливим кроком в ознайомлені з науковою роботою буде анотація, про яку і піде мова у цьому матеріалі.

Анотація допомагає більш точно зрозуміти головну тему, цілі, проблематику дослідження. Важливо писати її таким чином, щоб вона змогла допомогти досліднику зупинитися на Вашій статті та вирішити його задачу.

Всі журнали, які входять до Scopus та Web of Science, висувають високі вимоги до написання резюме науковій роботі та ключових слів, тому що завдяки цьому індексація, пошук та цитування матеріалу буде відбуватися краще. Окрім цього, під час експертного розгляду, рецензенти зможуть швидко та легко зрозуміти, яку статтю вони тримають в руках, а це покращить її шанси на скорішу публікацію. 

Докладніше

 

Створюючи анотацію, потрібно продумати спосіб її оформлення, щоб вона була доступна під час пошуку та розкривала максимум корисноїї інформації. Тоді інші вчені зможуть використати таку статтю у своїх дослідженнях, що буде допомагати покращувати наукометричні показники автора.

 

Розділи анотації

  •  актуальність
  •  проблематика
  •  рішення
  •  результати
  •  висновки

Правила написання

  • обсяг – не більше 500 знаків з пробілами (близько 70 слів). Речення невеликі, без занадто складних конструкцій і з мінімальним вживанням термінів
  • обирайте поняття, які точно передадуть зміст
  • текст зрозумілий, особливо колегам у Вашій дисципліні
  • анотація має бути строгою та лаконічною, уникайте води, списків, цитування
  • складіть правильний список ключових слів
  • пишіть стандартні фрази: «У роботі були розглянуті / представлені / проаналізовані ...», «Особливу увагу було направлено / приділено ..», «В результаті дослідження ..» тощо
  • перекладіть анотацію англійською мовою

 



26-04-2020

БІБЛІОТЕКА - НАУКОВЦЯМ

 

ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК У СФЕРІ НАУКИ: ЩО МАЄ ЗНАТИ ВЧЕНИЙ?

Вектор діяльності вченого завжди направлений на постійний рух, який передбачає як певні труднощі, так і переваги. Науковець може отримувати нові звання, розвиватись професійно, обіймати посади, одержувати фінансову винагороду і визнання на дослідницькій ниві. Пропоную розібратись більш детально, як виглядає шлях вченого, та що він має знати для активного розвитку власної діяльності.

Як правило, після отримання диплому магістра, шлях, за яким йде більшість молодих вчених, може виглядати так: аспірантура – робота на посадах асистента – викладач – захист дисертації – робота на посаді старшого викладача – вихід на отримання звання доцента – робота на посаді старшого викладача або доцента, вихід на отримання звання професор – робота на посаді доцента або професора.

Навіть, не маючи відповідного вченого звання, науковець може претендувати на отримання певної посади, що дозволяє вдосконалювати необхідні вміння та навички, отримувати досвід роботи та відкривати можливість професійного розвитку.

Докладніше

 

Для того, щоб вчений міг обіймати посаду асистента / викладача – достатньо диплома магістра.

Асистентом також може бути кандидат наук – тимчасовий період, після захисту дисертації.

Посаду старшого викладача може займати працівник закладу, який має ступінь кандидата наук і більший стаж роботи.

Посада доцент передбачає наявність публікацій, досвід роботи за напрямом і ступінь кандидата наук.

Посада професор передбачає необхідний стаж роботи, публікації за напрямом і потенційне отримання відповідного звання.

В Україні існує певне ранжування, що дозволяє оцінити рівень кваліфікації вченого – це присвоєння наукових ступенів (кандидат наук та доктор наук) та вчених звань (доцент, професор та старший науковий співробітник.).

 

1. РОЗГЛЯНЬМО ВИМОГИ, ЯКІ ВИСУВАЮТЬСЯ ДО ВЧЕНИХ, ЩО ПРЕТЕНДУЮТЬ НА ОТРИМАННЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ "КАНДИДАТ НАУК"?

Вчений має підготувати дисертацію, вести активну дослідницьку діяльність та публікувати результати своїх досліджень. Зокрема, зміст дисертації має бути представлений не менше ніж в трьох наукових публікаціях. Серед них не менше ніж одна публікація в періодичних наукових виданнях інших держав, які входять до Організації економічного співробітництва та розвитку та/або Європейського Союзу та статті в журналах, включених до Переліку наукових фахових видань України.

Зверніть увагу, якісні та престижні журнали, які входять до Організації економічного співробітництва та розвитку та/або Європейського Союзу та відповідають високим стандартам і вимогам наукової спільноти індексуються в міжнародних базах даних Scopus та Web of Science. Я не рекомендую публікувати статті в журналах низької якості, професійність та науковість яких досить непросто підтвердити.

 

2. ОСОБЛИВОСТІ ОТРИМАННЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЮ "ДОКТОРА НАУК"

На отримання наукового ступеню доктора наук може претендувати кандидат, який має не менше ніж 20 наукових публікацій, що висвітлюють основний зміст дисертації. Серед них мають бути публікації в українських професійних виданнях, у наукових періодичних виданнях інших держав із напряму, з якого підготовлено дисертацію; не менше ніж три статті, а з 01 вересня 2022 року не менше ніж п’ять статей у виданнях, включених до категорії «А» Переліку наукових фахових видань України, або у виданнях, проіндексованих у базах даних Web of Science Core Collection та/або Scopus.

Зверніть увагу, такі публікації мають свої особливості: не більше, ніж одна публікація статті в одному номері журналу, результати дисертації не мають повторювати вже раніше опубліковані. Окрім того, відповідність та науковість журналів, що входять до Організації економічного співробітництва та розвитку та/або Європейського Союзу, підвередити складно, тому вчений може опублікувати свої роботи в журналах, включених до категорії «А» Переліку наукових фахових видань України, або в базах даних Web of Science Core Collection та/або Scopus.

Отримання науковими та науково-педагогічними працівниками вчених звань також має свої особливості.

 

Як отримати наукові звання та ступені вчених?

 

3. НА ОТРИМАННЯ ВЧЕНОГО ЗВАННЯ "ДОЦЕНТ" може претендувати працівники ЗВО чи післядипломної освіти, які отримали ступінь доктора філософії (кандидата наук), доктора наук; які проходили навчання, працювали в вищому навчальному закладі, науковій установі в країні, яка входить до ОЕСР та/або ЄС. Це мають бути вчені, які викладають навчальні дисципліни державною мовою та/або мовою країни, яка входить до ОЕСР та мають стаж роботи не менше, ніж 5 років. Висуваються вимоги до знання мов, зокрема наявності відповідного сертифіката, що підтверджує знання мов країн Європейського Союзу на рівні не нижче, ніж B2 або 10 публікацій статей в журналах Scopus або Web of Science (англійською мовою). Важливою вимогою є наявність публікацій, з яких не менше однієї в міжнародних базах даних Scopus та Web of Science.

 

4. ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЗВАННЯ "СТАРШОГО ДОСЛІДНИКА" вчений має працювати у ЗВО чи науковій установі, мати стаж наукової роботи не менше ніж 5 років, науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук), доктора наук, сертифікат, що підтверджує знання на рівні не нижче В2 з мов країн Європейського Союзу або не менш 10-ти праць, які опубліковані англійською мовою у періодичних виданнях, включених до наукометричних баз даних Scopus або Web of Science. Також необхідне стажування (навчання, бути керівниками міжнародних проектів (Організації економічного співробітництва та розвитку та/або Європейського Союзу).

Отримання звання старшого дослідника також вимагає наявність наукових публікацій з яких не менше двох в журналах, що входять в Scopus та Web of Science.

 

5. ОТРИМАТИ ПОЧЕСНЕ ВЧЕНЕ ЗВАННЯ "ПРОФЕСОР" можуть працівники, які працюють у ЗВО, мають ступінь доктора наук, вчене звання доцента або старшого дослідника, які пройшли стажування, навчання, є керівниками міжнародних проектів (Організації економічного співробітництва та розвитку та/або Європейського Союзу). Окрім того, стаж роботи має бути не менше, ніж 10 років (для наукових працівників – не менше 15 років). Також існує вимога щодо знання мов країн європейського союзу на рівні не нижче, ніж B2 або 10 публікацій статей в журналах Scopus або Web of Science. Високий рівень професійної майстерності має підтверджуватися науковими публікаціями в престижних міжнародних виданнях, з яких не менше, ніж дві в журналах, що входять в Scopus та Web of Science.

Зверніть увагу! Отримати звання професор можна в разі відсутності ступеня доктора наук, але, якщо претендент працює у закладі вищої освіти або післядипломної освіти, дотримується всіх вище зазначених умов, має не менше 15 років стажу та не менше 4-ох публікацій в журналах, що входять в Scopus та Web of Science.

 

5.1. НА ОТРИМАННЯ ЗВАННЯ "ПРОФЕСОР" МОЖУТЬ ПРЕТЕНДУВАТИ ПРАЦІВНИКИ НАУКОВИХ УСТАНОВ, які окрім всього вище зазначеного, підготували не менше ніж трьох докторів філософії (кандидатів наук) та які мають наукові публікації, з яких не менше трьох у виданнях, що індексуються в Scopus та Web of Science.

 

Отже, професійний розвиток вченого, як правило, передбачає отримання відповідних ступенів та звань, які стають підтвердженням його майстерності. Для того, щоб активно рухатись у напрямку власного розвитку науковець має постійно вдосконалювати свої знання, вміння і навички та слідкувати за нормативними документами та вимогами. Основою для цього має стати дослідження актуальних тем і проблем, обмін і переймання досвіду у вчених з інших країн та публікаційна активність. При цьому результати таких досліджень мають бути представлені не лише в вітчизняних виданнях, але й у високорейтингових журналах, що входять в бази даних Scopus та Web of Science.

 

Марина Ященко. Фахівець у сфері наукометрії та науки




Сторінка: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16